Маска Вольто, що в перекладі з італійської означає “Обличчя”, або Ларва (Larva, з лат. “примара”, “личинка”), є найпростішою та найбільш утилітарною з усіх венеціанських масок. Це маска, яка точно повторює контури обличчя, має нейтральний вираз і, традиційно, виготовляється з білого воску, порцеляни або щільного пап’є-маше.
Маска Моретта — одна з найзагадковіших і незвичних венеціанських масок. Це невелика, овальна маска, обтягнута чорним оксамитом (звідси й назва, що може походити від “mora” — темношкіра або “morello” — чорний). Її головна унікальність полягає у відсутності будь-яких кріплень: маска трималася на обличчі за допомогою невеликого **штифта або ґудзика (botton)**, який носій мав тримати зубами.
Маска Коломбіна (з італ. “Голубка”) є однією з найпопулярніших венеціанських масок, особливо серед жінок. Її унікальність полягає в тому, що це напівмаска (bricolla), яка закриває лише очі, ніс і верхню частину щік, залишаючи відкритим рот. Це дозволяло носію вільно розмовляти, їсти та пити, не порушуючи при цьому загадковості образу.
Головний Венеціанський Символ. Баута є, мабуть, найвідомішою маскою, що дозволяла будь-якому громадянину зберігати повну анонімність, незалежно від соціального статусу.
Маска Шута (або Блазня) є одним із найпотужніших та найстійкіших архетипів світової культури. На відміну від чітко визначених героїв чи лиходіїв, образ Шута завжди балансує на межі: він має ліцензію на висміювання короля, говорити гірку правду під виглядом жарту і діяти поза соціальними нормами.
Маска Чумного Доктора (фр. médecin de peste, італ. Medico della Peste) є одним із найбільш впізнаваних та зловісних символів епохи Середньовіччя та Раннього Нового Часу. Проте, на відміну від більшості масок, його вигляд не має ритуального чи театрального походження; він є результатом практичної спроби захисту від епідемій.
Венеціанські маски (італ. maschere veneziane) є унікальним культурним феноменом, який перетворив місто на сцену, де протягом століть особистість була добровільно анульована. Якщо в більшості європейських культур маска була лише атрибутом свята, то у Венеції вона стала інструментом соціальної та політичної свободи. Офіційне закріплення Карнавалу як громадського свята відбулося у 1296 році.
Маски в японській культурі — це набагато більше, ніж просто елемент декору чи сценічний реквізит. Вони є потужними культурними артефактами, які втілюють складну філософію, що поєднує шанування природи, поклоніння божествам (Камі) та віру у надприродних істот (Йокай). Від найдавніших релігійних обрядів до витонченого мистецтва театру Но, маски слугували незмінним посередником між світом людей і світом духів.
У багатій палітрі японської міфології одне з найчарівніших і найбільш суперечливих місць посідає Кіцуне — лисиця-дух. Ці містичні істоти є не просто дикими тваринами; вони є високоінтелектуальними йокаями (надприродними істотами), які володіють потужними магічними здібностями.
Маска Тенгу — один із найбільш упізнаваних та стародавніх образів у японській міфології, що відрізняється від демонічної потужності Оні чи трагічної люті Хання. Тенгу — це Йокай (надприродна істота), тісно пов’язаний із горами, військовим мистецтвом, а іноді й із зарозумілістю та хитрістю.
